Нижньодуванська громада

Луганська область, Сватівський район

Виникнення смт Нижня Дуванка

Історія смт Нижня Дуванка

       Нижня Дуванка — селище міського типу, центр Нижньодуванської ОТГ, якій   підпорядковані населені пункти, Куликівка, Новониканорівка, Новочервоне, Олександрівка, Петрівське та Свердловка (Постановою Верховної Ради України від 19.05.2016р. № 1377 – VIII «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» село Петрівське Нижньодуванської селищної ради перейменоване на село Вестатівка, село Свердловка Нижньодуванської селищної ради – на село Твердохлібове). Відстань до районного центру та найближчої залізничної станції Сватове — 25 км, до Луганська — 180 км. Населення -2335 чоловік.

       У найдавніші часи на території нинішньої Луганської області кочували численні племена. Тому Нижня Дуванка стала найколоритнішою в знахідках, за якими можна відтворити історичний шлях населення від 7 тис. років і пізніше. Знайдено археологічні джерела, що сягають неоліту і одночасно часів візантійського імператора Костянтина. Монета, знайдена у 1905 р. в Нижній Дуванці, зберігалася в Куп’янську на Харківщині. Біля селища і в його межах виявлено 4 поселення, датовані II тисячоліттям до н. д., а на пагорбах навколо селища закартографовано 28 курганів і курганних могильників, що нараховують близько 100 окремих насипів-пагорбків. Вісім курганів розкрили свої таємниці. Ще 1901 р. їх розкопував Є.П. Трифільєв. З наукових матеріалів стає зрозумілим, що археологи з Куп'янська Харківської губернії розкопали сарматські (роксоланські) поховання І тисячоліття до н. д., тобто могильник ранньої залізної доби.  Ще 5 курганів вони розкрили за 1 км на північ від селища. Там виявилися матеріали пізніх кочівників і катакомбної культури, датовані поч. II тисячоліття до н. д.

 

       В 60-70 роки  20 століття кургани  спіткала трагічна доля. Вони були зруйновані, чомусь саме з них  зрізали землю на різні господарські потреби.

      Щодо походження назви «Дуванка» існують дві найбільш імовірні версії. За першою, назва могла виникнути від тюркського слова «Дуван»- «відкрите високе місце». Дослівно: «Річка, що протікає по підвищеній місцевості». За другою версією, назва походить від тюркського(татарського) «дуван», «дуванити»- «дільба полонених і полонянок».

       Селище розташоване на  річці Красній - притоці Сіверського Дінця, там, де впадають у неї річки Дуванка та Гнила. Щодо походження назви р. Красна існує декілька версій. По- перше, наша річка могла бути названа так, через «червонуватий» колір води. Могло бути, що круті крейдяні схили правого берега річки, покриті червонуватими глинами, під час великих дощів і танення снігу інтенсивно розмивалися і надавали воді червонуватого кольору. По-друге, річка могла одержати назву від Червоного Яру, де брала початок ( с.Тимонове), від заростів калини на її берегах. Можливо й історичні факти відіграли вирішальну роль у назві річки. Вздовж неї проходила одна з татарських доріг, і води Красної не раз фарбувалися кров’ю при жорстоких битвах. А ще існує легенда про турецького пашу чи татарського хана, який тікаючи з жорстокого побоїща загубив на річці свою красну чалму і обіцяв за нею повернутися. А ще можливо, що річка одержала свою назву через красиві краєвиди своїх берегів, адже в давні часи під «красним» розуміли не тільки червоний колір, а й усе красиве, бо існують перекази про те, що по річці пропливав на кораблі сам Петро І, який захоплювався прекрасними краєвидами навкруги.

 

       Перші жителі оселилися в долинах річок Дуванної і Красної наприкінці XVII - на початку XVIII століття. В грамоті Петра І від 14 жовтня 1704 року ізюмському полковнику вказувалося, що багато козаків і селян слобідських полків, а також росіяни - «всяких чинів служилі люди і утікачі від поміщиків» - самовільно прийшли на річки Красну і Дуванну, захопивши там поля та угіддя.

      У 1732 р. у місці, де річка Дуванка переходить в Красну ізюмський сотник Краснокутський поселив своїх селян. Полкові козаки виконували військову службу. Підпомічники допомагали їм у веденні господарства, забезпечували кіньми, возами, продовольством, зброєю та іншим спорядженням, супроводили у воєнних походах. Становище військових обивателів було значно кращим, ніж селян, яких Краснокутський обклав численними повинностями. Вони мали працювати у його господарстві 2 дні на тиждень - вирощувати хліб, споруджувати господарські будівлі, заготовляти паливо тощо. Сотника Краснокутського характеризували як чоловіка розумного, енергічного, але іноді необузданого в поривах самовладдя. За різкі відгуки про нове управління він у 60-х рр. XVIII століття потрапив в опалу.  Імператор Петро III розжалував його і вислав до Казані, а маєток забрав у казну. Кріпаків було переведено до розряду казенних селян і обкладено оброком. Крім своєї землі, вони мали обробляти і казенні землі, врожай з яких надходив державі.

      У 1785 році в Нижній Дуванці було 178 дворів і 1170 жителів. Займались вони головним чином хліборобством та скотарством. Крім того, чимало селян виготовляли на продаж дьоготь, мило, чоботи, свічки, гнали горілку. У 1825 році в Нижній Дуванці і навколишніх хуторах було розташовано ескадрон Катеринославського кірасирського полку. Нижня Дуванка почала називатися першою слободою (тобто центром) 2-ї поселенської волості Куп’янського округу Українського військового поселення. Всі її жителі чоловічої статі були перетворені на довічних солдатів. Так, у 1830 році в Нижній Дуванці налічувалося 2374 мешканці, з них 1115 - військових поселенців різного звання (господарів, помічників господарів, кантоністів, відставних) і 1259 жінок.

Після ліквідації військових поселень (1857 р.) нижньодуванців було віднесено до розряду державних селян.

      Реформа 1861 року не внесла помітних змін у становище селян Нижньої Дуванки. Збільшилась тільки кількість безземельних за рахунок поміщицьких дворових з сусідніх сіл і хуторів, які переселились до слободи. Не маючи землі, вони жили з різних ремесел: шили взуття та одяг, теслювали, будували і ремонтували хати, клали печі тощо. У 1864 році в Нижній Дуванці налічувалося 2598 жителів, 293 двори. Щороку тут проводилось мсав3 ярмарки.      

       У пореформений період слобода почала швидко зростати. У 80-х рр. XIX століття її населення збільшилося до 4 тис. чоловік, а кількість дворів - до 625. Але доходність селянського господарства була низькою, і недоїмки по податках зростали з кожним роком. В середовищі знедоленого селянства зростали ненависть до гнобителів, протест проти злиднів, безправ’я. Тому під час революції 1905-1907 рр. у слободі сталися заворушення.

      У січні 1906 року нижньодуванці підпалили садиби поміщиків Абази та Кочана і почали ділити між собою їх землю, реманент та худобу. Налякані поміщики звернулись по допомогу до місцевих властей. У слободу прибув загін поліції, який взяв під захист майно землевласників.

       В 1904 році земство обладнало в слободі амбулаторію і приймальну палату на 10 ліжок, створило Нижньодуванську лікарську дільницю. Тут працювали лікар, 2 фельдшери і акушерка. Проте і вони не могли надавати належну медичну допомогу, бо до лікарської дільниці входили 53 села Нижньодуванської і Покровської волостей з населенням понад 30 тис. чоловік.

     Перша школа - церковнопарафіяльна двокласна - відкрилася в слободі у 1879 році, друга - в 1904 році. В них навчалось близько 100 чоловік, тобто тільки п’ята частина дітей шкільного віку. У 1908 році земство відкрило трикласне училище на 110 учнів.

     У вересні 1917 року нижньодуванці, об’єднавшись з біднотою навколишніх сіл, розгромили поміщицькі маєтки, а землю і худобу поділили між собою, але кулями і шомполами їх примусили повернути землю та майно поміщикам.

     Коли хвиля революції докотилася до Нижньої Дуванки, 17 грудня 1917 року відбувся величезний мітинг, на якому було створено волосний ревком.

     У квітні 1918 року німецькі війська окупували Нижню Дуванку.

Для боротьби з ними було створено партизанський загін, до якого входило 50 чоловік. Партизани сміливо нападали на німецькі гарнізони, розміщені у селах волості, знищували ворожі пости, відбивали награбоване у селян майно, захоплювали військові обози. Так, у травні 1918 року, коли окупанти спалили в Нижній Дуванці 30 хат, народні месники вночі напали на слободу і знищили близько 20 солдатів ворога. На початку червня партизани захопили військовий обоз, який рухався з Новониканорівки.

     Після вигнання окупантів, у грудні 1918 року в Нижній Дуванці відновлюється Радянська влада. Але ненадовго. У перших числах травня 1919 року село захопили денікінці. Боротьбу проти них розгорнув нижньодуванський партизанський загін, керований І. П. Ляшовим. До нього ввійшло близько 70 чол. Завдяки активній підтримці населення загін не раз завдавав ворогу відчутних ударів. У травні білогвардійцям вдалося вислідити і схопити І. П. Ляшова. Вони розстріляли його на очах у дружини і дітей. Чимало партизанів загинуло в боях з ворогом, але загін не припиняв боротьби. У грудні 1919 року під ударами 1-ї Кінної армії денікінці відступали з Нижньої Дуванки. Восени в Нижній Дуванці було створено комнезам, до якого входило близько 200 селян-бідняків.

     Вже в 1920 році в селі працювали 2 початкові школи, де навчалось 225 дітей. Для дорослих було організовано школи лікнепу, які відвідували близько 150 селян. Крім того, створювалися групи по ліквідації неписьменності, в яких навчали людей грамоти не тільки вчителі, а й старші школярі, працівники установ. У цих групах налічувалось близько тисячі селян.

     Особливо активізувалося життя в Нижній Дуванці після того, як у 1923 році вона стала районним центром Куп’янського округу. Нижньодуванский район складався з 10 сільських, 46 населеных пунктів, 4481 селянських господарств, територія района - 46673 десятин, населення - 27772 чоловік.

      У 1926 році 50 бідняцьких сімей Нижньої Дуванки організували перше колективне господарство - товариство спільного обробітку землі. Тсозівці одержали від держави трактор «Фордзон». Його водієм став місцевий житель О. І. Ржевський, який закінчив курси механізаторів у Куп’янську. На перший трактор селяни дивились з острахом. Коли Ржевський виїхав на ньому в поле, жінки стягли тракториста на землю, почали його бити, лементуючи, що, мовляв, вік жили без залізного сатани і далі без нього житимуть. Вони погрожували вбити Ржевського, якщо він ще хоч раз сяде на трактора. Але Опанас Ілліч не злякався погроз, продовжував працювати, навчив управляти машиною кількох односельчан.

     У 1928 році в Нижній Дуванці було створено першу сільськогосподарську артіль, яку назвали «Промінь». До неї вступило близько 100 сімей. Під час масової колективізації в селі організуються колгоспи «Маяк соціалізму», «Комунарка», «Політвідділ» і «Червона зірка», який згодом почав називатися «Друга п’ятирічка».

     Вже в 1930 році з допомогою держави вони придбали молотарки, двигуни, плуги, сівалки та інший реманент. У 1933 році в Нижній Дуванці було створено машинно-тракторну станцію. В селі з’явилися свої кадри механізаторів. У 1939 році 36 передових колгоспників Нижньої Дуванки були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

     Але аграрні перетворення мали і іншу, негативну сторону. Розкуркулення - це трагедія великої кількості родин Нижньої Дуванки, бо розкуркулювали тих, хто й не був куркулем. Був такий випадок: декілька селян  зимою посадили на брички і вивезли в поле, вони там вирили землянки , думали що зможуть вижити, але   позамерзали. Коли весною орали поле знайшли багато кісток. Про це згадували очевидці трагедії. Жителі села тікали від розкуркулення на Донбас, на Урал.  Багато сімей постраждало від голоду. Їли лободу, товкли сухе листя. Вимирали сім'ями. Кількість встановлених жертв - 240 людей.

     У 1934 році Нижньодуванський район увійшов до складу Старобільського округу Донецької області.

В 30-х роках успішно розвивались підприємства місцевої промисловості. Було реконструйовано і розширено борошномельний, маслоробний, молочний та цегельний заводи.

В селі проводилося значне житлове будівництво. Відкривалися крамниці.

 

Було споруджено нову лікарню на 50 ліжок.

     З 1938 року Нижня Дуванка -  районний центр Ворошиловградської області.

     У 1939 році в селищі відкрилася середня школа на 150 місць. А всього в двох початкових, семирічній і середній школах навчалося 610 учнів. На початок 1940 року в селі вже не було жодного неписьменного. В оселях селян з’явилися електрика та радіо.

     У Нижній Дуванці працював Будинок культури, в якому тричі на тиждень демонструвалися кінофільми, влаштовувались концерти, спектаклі. В селі було 6  бібліотек, в яких налічувалось 18 тис. книжок.

     Коли почалась Велика Вітчизняна  війна, понад 1500 жителів села пішли на фронт. Не шкодуючи життя, захищали вони честь і незалежність Вітчизни. Командир танка П. Т. Клименко воював на Північному Кавказі, брав участь у визволенні Варшави, у розгромі японських мілітаристів. За мужність і відвагу його було нагороджено орденами Червоної Зірки і Червоного Прапора. Бойовий шлях від Сталінграда до Берліна пройшов нижньодуванець М. Ф. Коробейников. Він удостоєний багатьох урядових нагород. Командир мотострілецької дивізії О. М. Ситник воював на Сталінградському фронті. Його дивізія знищила сотні танків і гармат, тисячі солдатів і офіцерів ворога. О. М. Ситника нагороджено трьома орденами Леніна, п’ятьма орденами Червоного Прапора, кількома медалями. Всього бойовими нагородами відзначено понад тисячу воїнів-нижньодуванців.

https://i.mycdn.me/image?id=855799349136&t=3&plc=WEB&tkn=*qTuCcPFYVPGtWARgFVo4Gj8KlO0

 

Запеклу боротьбу проти загарбників вели і ті жителі села, що залишилися на окупованій ворогом території. 8 липня 1942 року фашисти захопили Нижню Дуванку. З перших днів окупації тут почала діяти підпільна група, якою керував 0. Д. Сутовський. Патріоти закликали населення не корит  ися фашистським властям, саботувати всі їх заходи. Незважаючи на терор гітлерівців, жителі села відмовлялись виконувати сільськогосподарські роботи, ховали хліб, різали худобу. Були зірвані всі спроби окупантів налагодити роботу маслозаводу, збудувати стайню для кавалерійської частини, яку гітлерівці мали намір розмістити в Нижній Дуванці для боротьби проти партизанського руху в районі.

Фашистам вдалося схопити 8 підпільників, зокрема 0. Д. Сутовського. Після нелюдських катувань їх було розстріляно. Однак боротьба населення проти ворога не припинялася, аж поки 1 лютого 1943 року воїни 514-го стрілецького полку не визволили Нижню Дуванку. В селищі є братська могила, в якій поховано 54 воїна.

     Німецькі окупанти завдали селу великої шкоди. Вони зруйнували міст через річку Дуванку, спалили млин, господарські приміщення, багато житлових будинків, школу. Відразу ж після визволення, жителі Нижньої Дуванки приступили до відродження розореного господарства і самого селища. Відновила роботу лікарня, пошта, телефонна і телеграфна станції. Протягом одного тижня було відбудовано міст. У березні 1943 року відкрилися 3 школи (середня і 2 початкові). Тоді ж дали першу продукцію борошномельний і маслоробний заводи.         

     Весна 1943 року надовго запам’яталась колгоспникам Нижньої Дуванки. Орали землю коровами, сіяли переважно вручну, буряки садили під сапу. Негусто тоді вродили поля. Але початок було зроблено. У коморах з’явилося зерно. Частину його колгоспники здали у фонд оборони. Крім того, протягом 1943-1944 рр. вони зібрали і передали на будівництво танкової колони 281 тис. карбованців.

     У 1956 році 4 колгоспи Нижньої Дуванки об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль ім. Ілліча (з 1965 року - ім. Леніна), яка стала великим, економічно-міцним господарством. Артіль ім. Леніна спеціалізується на відгодівлі худоби. В артілі проводиться велике капітальне будівництво. Було збудовано 8 корівників, 12 телятників, 3 свинарники-маточники, 4 кормокухні тощо. На всіх тваринницьких фермах були  підвісні дороги, корм перероблявся і подавався на місце згодовування за допомогою механізмів. На артільних ланах працювало 25 тракторів, 18 комбайнів, 20 автомашин.

     У Нижній Дуванці працювало кілька підприємств місцевої промисловості. Одним з найбільших був маслосирзавод, який переробляв молоко 9 колгоспів і 2 радгоспів. Продукцію цього підприємства одержували жителі багатьох промислових центрів Донбасу.

 

     Гордістю нижньодуванців був лісорозсадник, що постачав саджанці високосортних порід дерев майже всій Луганській області. У 1955 і 1956 роках він був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і одержав 2 малі срібні медалі і диплом 2-го ступеня.

     В 1960 р. Нижню Дуванку перетворено на селище міського типу. Замість старих мазанок з’являються красиві цегляні будинки. Тільки в 1962-1966 рр. їх було споруджено 414. За 1966-1967 рр. селище повністю електрифіковане і радіофіковане. У селищі була відкрита лікарня на 100 ліжок, в якій працювало 12 лікарів, пологовий будинок, санітарна станція.

     До 1963 року в селищі працювало 3 школи:середня (вул Каштанова,65),початкова(пр.Шкільний),семирічка/восьмирічка(вул. Каштанова 133).

У 1963 році було споруджено новий триповерховий будинок для середньої школи. Втілити в життя ідею будівництва зміг директор школи Микола Дмитрович Горбас, який мав неабиякий талант педагога та організатора. Вчителі, які працювали в школі, були справжніми професіоналами своєї справи. 20 з них були відзначені урядовими   нагородами.

https://i.mycdn.me/image?id=517148661904&t=3&plc=WEB&tkn=*OcWrwSj1uOr849g7rhUZHgoe1Xw

У Нижній Дуванці з 1963 року почала  працювати філія Сватівської музичної школи, де навчали грі на фортеп’яно і баяні.

У 1956 році був споруджений Будинок культури з залою для глядачів на 300 місць.

https://i.mycdn.me/image?id=509001458064&t=3&plc=WEB&tkn=*Raho361cLIv0CzxjMw0tnrcLkuE

В 70 - 80 роках успішно продовжувалась розбудова селища.

Після проголошення незалежності України розпочався новий період історії Нижньої Дуванки.

     Після грудня 1999 року почався поділ колективних сільгосппідприємств на приватні господарства. Не оминула ця подія і Нижню Дуваку. Колгосп ім. Леніна був розділений на два фермерських господарства «Каштан» та «Урожайне».

     Вагомий внесок у вирішення багатьох питань, пов’язаних з поліпшенням життя людей селища в той період, вніс Олександр  Павлович Кошовий.  Олександр Павлович народився і виріс у Нижній Дуванці. Більше 20 років працював у Нижньодуванській школі. А після того, як за вислугою років припинив викладацьку діяльність, не тільки не пішов на заслужений відпочинок, а ще активніше взявся до роботи. Розгорнув широку підприємницьку діяльність. Торгівля Кошового добре відома не тільки в Нижній Дуванці, а й у навколишніх селах - Преображенному, Оборотнівці, Куземівці та інших. В його фермерське господарство „Каштан” передали свої земельні наділи багато жителів Нижньої Дуванки. При допомозі Олександра Павловича в селищі  було побудовано спортивний комплекс, стала працювати дитячо-юнацька спортивна школа.

     В 2007 році Нижня Дуванка була повністю газифікована.

     В ці часи йде розвиток сільського господарства. СФГ «Каштан» дедалі більше розвивається, адже голова Кошова К.В. значну увагу приділяє розвитку галузі тваринництва, активно впроваджує в виробництво прогресивні технології. За останні роки господарство активно працює та нарощує виробництво сільськогосподарської продукції. Поряд з нарощуванням виробництва рослинної продукції, господарство збільшує поголів’я великої рогатої худоби,  в тому числі корів. Станом на 2017 рік у господарстві вироблено 774 тон молока, утримується 508 голів великої рогатої худоби, з них 300 голів корів. Сільськогосподарське підприємництво регулярно проводить розрахунки по податкам і зборам, своєчасно виплачується заробітна плата працівникам господарства та орендна плата орендодавцям.

      СФГ «Урожайне», головою якого є Вербецька Нелла Володимирівна, також розвивається. Діяльність господарства спрямована на розвиток галузі рослинництва, в якій працюють висококваліфіковані фахівці аграрної сфери – агроном Шевченко О.В., трактористи-машиністи, водії, робітники господарства (за штатним розкладом – 25 чоловік).

     СФГ «Урожайне» спеціалізується на вирощуванні сільськогосподарських культур – озимої пшениці , ячменю, вівса, кукурудзи та соняшнику, впроваджує у виробництво сучасні технології посіву культур, внесення добрив та механізмів захисту росту рослин для забезпечення повноцінного  росту та розвитку с/г культур. Ціль господарства – розвиток та стабільні партнерські відносини. Принцип роботи – це розуміння потреб пайовиків та їх максимальне забезпечення.

За останні  роки  зроблені ремонти в школі, дитячому садочку та зовнішній ремонт адмінбудівлі селищної ради.

     У травні 2017 року було створено Нижньодуванську селищну об’єднану територіальну громаду, до складу якої увійшла Нижньодуванська селищна рада та Новочервоненська сільська рада.

На території громади функціонують

  • 2 школи,
  • 1 дитячий садок,
  • 1 амбулаторія,
  • 2 ФАПа,
  • 1 міський  будинки культури,
  • 2 сільських клуба,
  • 3 бібліотеки,
  • 1 дитячо-юнацька спортивна школа.

Станом на 01 січня 2018 року в громаді проживає 30060 осіб.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора