Нижньодуванська громада

Луганська область, Сватівський район

Виникнення села Новочервоне.

Виникнення села Новочервоне.

       Офіційною датою виникнення села Новочервоне вважається 1690 рік. Але за багато років до цього тут були поселення Камяного віку, Про що свідчать знахідки та проведені розкопки. В музеї села є камяний молоток-знайдений на правому березі р.Красної (від Тичкиного Яру попід горою 500м на північний схід).

      Там же знаходиться кладовище старого погребення росташоване на пд.зх. від сучасного кладовища, 20-40 м знайдено поховання 3 людей. В гробниці склепа був один великий кістяк та два середнього зросту та ще кусок напівзітлівшого одягу.

      Камяний молоток знайшов учень 6-го класу Химченко П. На правому березі р.Красної знайдені глиняні осколки посуду періоду неоліту-знайшов учень 7-го класу Лебединець В.

     Це і є основними признаками того, що на цій землі були стоянки людей камяного віку. У с.Тарасівка, на правому боці р.Красна у гірській кручі, (у серпні 1964року) було знайдено кістки мамонта, які тепер експонуються у музеї м.Луганська.

Розвиток освіти в селі Новочервоне.

       До 1879 р. освіта в селі Новочервоне була відсутня, бо не було жодної школи. Навчалися до 1879 року хто де міг. Багатії віддавали своїх дітей учитися в міста Куп'янськ, Старобільськ, Харків. Дехто з дітей навчався у жителя села Новочервоне Бережного Дмитра в його хаті. За науку він брав з кожного учня по 1 коп. в день. Учень вранці повинен був дати копійку, а вже потім його садовили за стіл вчитися читати і писати. Діти найбідніших , удів, сироти вчитися не могли, бо нічим було платити за навчання.

      Уперше школа у селі згадується в архівних записах у 1879 р., а у 1882 р. було збудоване спеціальне приміщення, у якому працював 1 учитель і піп, який навчав закону Божому 98 дітей. Піп Кувічинський Григорій частенько бив дітей, які нечітко розповідали «Закон Божий», «Отче наш» або інші молитви палицею.

     Майже 25 років (з 1892 р. по 1917 рр.) про школу села не згадується. І лише на 1 вересня 1917 р. було дано зведення про земське однокласне училище, в якому навчалося 255 чоловік 3 роки. Було 3 класні кімнати. Працювало 3 вчителі. Навчання велося російською мовою.

      Збереглися дані і за минулу церковно – приходську школу. В земському училищі навчалося 108 чоловік. Строк навчання 3 роки. Була 1 класна кімната, працювала 1 вчителька, навчання велося російською мовою. Через відсутність місць відмовлено в навчанні 19 дітям. На початку ХХ століття в с. Новочервоне було 2 школи, працювало 4 вчителі. Третя школа була побудована у 1912- 1913 році, але через відсутність парт, обладнання і вчителів школа не працювала до 1927 року. У 1970-1971 рр. побудоване нове приміщення середньої школи на 480 місць. 10 листопада 1971 відчинила двері для школярів.

Розвиток колгоспів у селі Новочервоне.

      Початок ХХ ст.. в історії села був неспокійним. Перша світова війна (1414-1918 рр.) та революція 1917 р. принесли розруху, голод , зубожіння населення. Після громадянської війни більшість селян об’єдналися у ТСОЗИ- товариства по спільному обробітку землі.

Їх сформувалося шість:

  • 1. «Перемога» - 1928 р.
  • 2. «Вільне життя» - 1929 р.
  • 3. ТСОЗ ім. Леніна,
  • 4. «Червоний боєць»,
  • 5. «Артіль Ново – Красна»,
  • 6. «Вільна праця». У 1934 р.

      В приміщенні церкви відкрито машинно – тракторну станцію, її стали називати «Новочервонська МТС», назва села «Новокрасне» стала вживатися все рідше. У кінці тридцятих років сільська рада замінила печатку, на ній замість с. Новокрасне значилося с. Новочервоне.

      У 1956 р. МТС реорганізували в РТС, згодом – у відділення «Сільгосптехніка». На території села існував колгосп імені Калініна, який розпався на декілька приватних фермерських дрібних господарств у роки незалежності України.

Станом на 1 січня 1975 р. до складу сільської ради входило 3 населених пункти (629 дворів, де проживало 2100 чоловік):

  • с. Новочервоне - 600 дворів, 2009 чол.,
  • с. Степанівка - 15 дворів, 41 чол.,
  • с. Шаповалівка - 14 дворів, 50 чол.

     У 70-х роках села Степанівка і Шаповалівка розформували. Люди переїхали до центральної усадьби – у село Новочервоне, дехто виїхав за межі села в інші населені пункти, зокрема у м. Сватове.

Розвиток церкви.

       1821 року в слободі Новокрасній була побудована церква Вознесіння Христового (Вознесенський храм) на гроші, зібрані віруючими.

Пізніше ця земля стане попівською землею. Вона зручна і родюча. Усього 60 десятин: 50 десятин - землі, 10 десятин - луки. Уповноваженим старателем з будівництва церкви був селянин села Новочервоне Бурда Олександр.

У пам’яті односельчан збереглася розповідь про те, як обирали місце для побудови церкви. З розповіді вчителя Химченка Віктора Васильовича ми дізналися, що селяни на сільському сході вирішили побудувати церкву.

Почали вибирати підходяще місце. Виникла суперечка. Підгоряни хотіли, щоб церква була побудована на місці старої каплички під горою. Інші пропонували побудувати в центрі на місці другої каплички.

Щоб розв’язати це питання, селяни викликали представника єпархії, який вислухав пропозиції, потім з «рамкою» обійшов село. Визначивши місце, священник сказав: «Да будет здесь святой храм!». Так було вибране місце для будівництва церкви.

Першим священником Вознесенської церкви був Семен Черневський, потім священник Трифон, а далі династія священнослужителів Кувічинських: Григорій Кувічинський, Олександр Кувічинський (син). Довгий час у церкві служив дякон Іван Христианівський, а з 1904 року по 1915 рік – Костянтин Захаров. Прихожан у Вознесенській церкві в 1830 р. було: чоловіків – 2368, жінок – 2340. У 1850 роках: чоловіків – 1699, жінок – 1499.

При церкві згодом була відкрита церковно – приходська школа і бібліотека, був організований хор. У церковному хорі співали найголосистіші жінки села. Особливо запам’яталися селянам дві жінки, які заспівували – це Харченко Марія, Полів'янка Анастасія.

Духовенство жило добре, у їх розпоряджені було 30 десятин родючої землі, 6 десятин луків. У користуванні дяка було 13 десятин ріллі і 2,5 десятини луків. Землю духовенство не обробляло, а здавало в аренду селянам, які платили їм половиною врожаю, інколи третиною.

Григорій Кувічинський виїхав з с.Новочервоне у 1924 р. у Крим до старшого сина, який там працював лікарем. У 1929 – 1930 роках ХХ ст. церкву закрили. Після закриття у ній розмістили клуб, у 1934 – МТС, потім використовували як складське приміщення для сільськогосподарської продукції.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора