Історична довідка до Дня Соборності України 2024(інформація Українського інституту національної пам’яті)

  • 67

Історична довідка до Дня Соборності України 2024(інформація Українського
інституту національної пам’яті)
Український історичний календар 22 січня містить дві знаменні події:
проголошення 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради
незалежності Української Народної Республіки та рівно за рік – Універсалом
Директорії Української Народної Республіки – об’єднання УНР і ЗУНР в
єдину суверенну державу.
Ці події є надзвичайно важливими в історії Української революції 1917–1921
років і загалом історії України XX століття. IV Універсал Української
Центральної Ради став логічним етапом складного розвитку українського
визвольного руху доби революції. Розпочавшись у березні 1917-го, він за
один рік пройшов еволюцію від культурницьких вимог, ідей політичної
автономії та федерації і зрештою до усвідомлення необхідності власної
незалежної держави.
Водночас, на проголошення незалежності значний вплив справили зовнішні
обставини – збройна агресія більшовицької Росії, а також переговори в
Бересті про мирний договір УНР з країнами Четверного союзу.
“Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення
незалежності України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній
арені і приступити до організації нової фізичної сили”, – відзначав під час
засідання українського уряду 26 грудня 1917 року «соціаліст- революціонер»
Микита Шаповал. Текст IV Універсалу датований 9 (22) січня 1918 року.
Ухвалили його пізно вночі 11 (24) січня 1918 року на засіданні Малої Ради.
Документ містив чотири головні напрями: проголошення самостійності
Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів
укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з
більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-
економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з
Центральними державами.
Уперше в XX столітті Україна проголошувалася незалежною суверенною
державою. Революційні події на Наддніпрянській Україні, проголошення
української державності сприяли піднесенню національного руху в
підавстрійській Галичині. В умовах розпаду Австро-Угорщини тамтешні
українці отримали можливість реалізувати право на самовизначення.
1 листопада 1918 року у Львові відбувся Листопадовий чин, унаслідок якого
згодом було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Її лідери
ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з
Наддністрянською. На зустріч із гетьманом Павлом Скоропадським у Київ

вирушила галицька делегація (до складу якої входили Осип Назарук і
Володимир Шухевич). Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання:
надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в
Галичину загін Січових стрільців Євгена Коновальця, який мав допомогти у
боротьбі з поляками.
Утім, у цей час владу в Україні перебрала Директорія і переговори про
об’єднання продовжилися вже з її представниками. Тож 1 грудня 1918 року у
Фастові представники УНР і ЗУНР підписали Передвступний договір між
УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну державу. А вже 3 січня 1919
року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-
Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне
об’єднання двох частин України в одну державу. Для продовження
переговорів з урядом УНР сформували делегацію із 65 осіб, яку очолив Лев
Бачинський.
22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в
Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили
Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із
Західноукраїнською Народною Республікою. У зачитаному на зборах
“Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються
століттями одірвані одна від одної частини єдиної України –
Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і
Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня,
23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна
Національна опера України) Трудовий Конгрес України ратифікував
документ, надавши йому законного юридичного характеру. Президента
УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР
після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української
Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома
державними утвореннями в економічній, військовій та культурних сферах.
Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх
проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали
Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати
Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в
Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу і незалежність
надзвичайно багато важило братерство по зброї українців із різних регіонів.
Апогеєм співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських
армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР

і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували
існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у
конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі,
зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції
пізньої осені 1919 року. Тим не менше, Акт Злуки став символом і легендою
для наступних поколінь борців за Україну.
Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея
цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не
ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався
символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну
державу.