Історична довідка до Дня Соборності України 2024(інформація Українського інституту національної пам’яті)

Історична довідка до Дня Соборності України 2024(інформація Українського
інституту національної пам’яті)
Український історичний календар 22 січня містить дві знаменні події:
проголошення 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради
незалежності Української Народної Республіки та рівно за рік – Універсалом
Директорії Української Народної Республіки – об’єднання УНР і ЗУНР в
єдину суверенну державу.
Ці події є надзвичайно важливими в історії Української революції 1917–1921
років і загалом історії України XX століття. IV Універсал Української
Центральної Ради став логічним етапом складного розвитку українського
визвольного руху доби революції. Розпочавшись у березні 1917-го, він за
один рік пройшов еволюцію від культурницьких вимог, ідей політичної
автономії та федерації і зрештою до усвідомлення необхідності власної
незалежної держави.
Водночас, на проголошення незалежності значний вплив справили зовнішні
обставини – збройна агресія більшовицької Росії, а також переговори в
Бересті про мирний договір УНР з країнами Четверного союзу.
“Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення
незалежності України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній
арені і приступити до організації нової фізичної сили”, – відзначав під час
засідання українського уряду 26 грудня 1917 року «соціаліст- революціонер»
Микита Шаповал. Текст IV Універсалу датований 9 (22) січня 1918 року.
Ухвалили його пізно вночі 11 (24) січня 1918 року на засіданні Малої Ради.
Документ містив чотири головні напрями: проголошення самостійності
Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів
укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з
більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-
економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з
Центральними державами.
Уперше в XX столітті Україна проголошувалася незалежною суверенною
державою. Революційні події на Наддніпрянській Україні, проголошення
української державності сприяли піднесенню національного руху в
підавстрійській Галичині. В умовах розпаду Австро-Угорщини тамтешні
українці отримали можливість реалізувати право на самовизначення.
1 листопада 1918 року у Львові відбувся Листопадовий чин, унаслідок якого
згодом було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Її лідери
ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з
Наддністрянською. На зустріч із гетьманом Павлом Скоропадським у Київ

вирушила галицька делегація (до складу якої входили Осип Назарук і
Володимир Шухевич). Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання:
надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в
Галичину загін Січових стрільців Євгена Коновальця, який мав допомогти у
боротьбі з поляками.
Утім, у цей час владу в Україні перебрала Директорія і переговори про
об’єднання продовжилися вже з її представниками. Тож 1 грудня 1918 року у
Фастові представники УНР і ЗУНР підписали Передвступний договір між
УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну державу. А вже 3 січня 1919
року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-
Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне
об’єднання двох частин України в одну державу. Для продовження
переговорів з урядом УНР сформували делегацію із 65 осіб, яку очолив Лев
Бачинський.
22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в
Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили
Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із
Західноукраїнською Народною Республікою. У зачитаному на зборах
“Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються
століттями одірвані одна від одної частини єдиної України –
Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і
Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня,
23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна
Національна опера України) Трудовий Конгрес України ратифікував
документ, надавши йому законного юридичного характеру. Президента
УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР
після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української
Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома
державними утвореннями в економічній, військовій та культурних сферах.
Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх
проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали
Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати
Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в
Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу і незалежність
надзвичайно багато важило братерство по зброї українців із різних регіонів.
Апогеєм співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських
армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР

і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували
існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у
конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі,
зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції
пізньої осені 1919 року. Тим не менше, Акт Злуки став символом і легендою
для наступних поколінь борців за Україну.
Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея
цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не
ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався
символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну
державу.